СТУПНЕ
Ось уже позаду
З Мощаниці шлях,
Змайоріло Ступне
На семи горбах!
Від Старої Мощаниці за 2 кілометри південно-західного напрямку на розлогих висотах розмістилось село Ступне, де зараз 455 дворів, 1105 мешканців, середня школа, бібліотека, медпункт, будинок культури, пошта, 3 крамниці сільрада, КСП "Ступненське", вапнярня, торфопідприємство, млин. У Ступному є з 1747 року церква Святого Апостола та Євангелиста Іоана Богослова, де зберігалися цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, започатковані у 1805 році опис церковної землі площею понад 70 десятин, хроніка подій 1800-1901 років.
Околиця Ступного береже сліди ранньослов'янських осель, коли починало розвиватись землеробство, тваринництво, гончарство, ткацтво, а люди жили переважно у малих і здебільшого захищених осередках. Свідченням цього є принагідні знахідки речей побуту, виробництва, культури, старовинні могильники, сліди місць ливарного промислу.
Найдавніші відомості про Ступне містить від 18 серпня 1428 року грамота великого литовського князя Вітовта в таких рядках: "записуєм й записали есмо кнегини Ганце, коли дали есмо за князя Василя Острозского село Новоставци с приселкьі Ильин а Бозковци; такоже дали есмо Коблин а [і] Озлеевку а [і] Ступно. А то все перво вьшисаное держати кнегини Ганце Василевой вечно, непорушно никимже до ее живота [до кінця її життя]. А по ей животе волна [має право] кому дати, волна продати кому хочет".
Удруге Ступне згадує судовий вирок 15 вересня 1444 року з приводу межових претензій Федька і Данила Волошина у таких фрагментах рядків акта, повністю наведеного у нарисі "Стара Мощаниця": "тьі седиш на моей земли на ступенской"; "сознали перед нами, аж [що] з давньїх-давен єсть ступенское, а Ступляне сами тут дворьі своими седели на той МощаницьІ"; "они пошли под лес к Ступну на речку Любов, а Мощаница от Ступни не отхоживала", "Ступно, 1444".
За актом 1473 року, Федько Козловський продає Ступне пану Андрушку Федоровичу, про що сказано: "я Хведько Кословский продал Андрушку Федоровичу село своє Ступно вечно данники з данью й со всим тьім как здавна к тому селу слушно [належало], й тягло й тнми разьі слушает так широко й долго, й кругло [округло], как я держал". У 1541 році землянин Андрушко Федорович "дал Ступно" будеразькому посесору на умові розширити у ньому посівні площі, розмістити нові "леснне бортьі", збільшити в 1 раз поборові повинності Донесення вижа (слуги старости-державця) від 24 березня 1561 року сповіщає про вручення Григорію Ходкевичу (слузі Костянтина Острозького) позову до королівського суду з приводу розподілу майна сіл, серед яких було названо "Ступно, Мощаница, Студенка, Малая Мощаница". З 1583 року "Ступно" переходить у володіння Дубненського майнового ключа й сплачує від 25 "димів", 4- ох городів, 2-ох вальних коліс. На початку 1600 року "ступенское имение" зазнає руйнівних втрат, спричинених весняними зливами, стічними водами. Саме тоді повинен був задіяти судовий вирок 1593 року, за яким майно "Ступна" мало знову перейти до поміщиці Вишневської За "трансакцією" 1748 року, "Ступно" відходить до графа Карвицького, а у 1753 році стає власністю князя Станіслава Любомирського.
Запис 1889 року інформує, що "село Ступно при речке Збьітенке волости Будеражской" налічувало 138 дворів, 1073 прихожан, мало церковно-приходську школу, водяний млин, олійню, крамничку, деревообробну майстерню, кузню.
Довідник 1966 року правомірно колишнє русифіковане "Ступно" змінює на Ступне, котре повинно відмінюватись за прикметниковим зразком (Ступного, Ступному, Ступним) і формувати відповідні похідні (ступненський, Ступненщина, ступненчани, ступняни). На жаль, цієї норми ще не дотримуються і на офіційному рівні владні структури.