Мені буває важко розказати комусь про ті таргани, які бродять в захолустях моєї душі. А частіше не те що важко, а й взагалі неможливо. Але це буває так до чортиків потрібно, що слова самі хочуть вилитись. І я виливаю їх у вірші. Можливо, не завжди виходить чітка рима, іноді для когось незрозумілий сенс… Але тим краще. Бо це моє. Те, що ніхто і не повинен знати. Люди мають просто читати вірші. І добре, якщо вони читають моє.