Страшні слова,коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав,мучився,болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше.
Все повторялось: і краса й потворність,
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія-це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
(с) Ліна Костенко