Цитати і афоризми Ліни Костенко

Спільнота для тих, хто любить і поважає творчість Ліни Костенко -- геніальної української поетеси.

Фотографии профиля (1)

Фотографии со стены (211)

Смотреть все

Основная информация

Идентификатор

72949216

Домен

club72949216

Верификация

Нет

Огонёк

Нет

Товары

Отключены

Главная вики-страница

Нет данных или скрыто

Тип

Публичная страница

Тематика

Поэт

Главная секция

Отсутствует

Вконтакте

https://vk.com/club72949216

Описание

Ліна Василівна Костенко -- видатна українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979), поеми «Берестечко»(1966-1967). У 2010 році опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі. У 1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. У 1946 р. були опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина вступила до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер педагогічний університет ім. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького. Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі». Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958 р., згодом — збірка «Мандрівки серця» (1961 р.). Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. У 1968 р. — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». У 1973 році Ліна Василівна потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а в 1979-му році, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. У 1994 р. Ліні Костенко було присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Ліну Василівну своєю найвищою відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 2000 р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»