Рита Оптинюк

138169350

id138169350

Нет

Нет

Открытый профиль

13 лет назад (Веб-версия)

Нет

https://vk.com/id138169350

Рита

Оптинюк

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Женский

01 августа 1994 (30 лет)

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Vkontakte

Нет данных или скрыто

на ремонті...

в одноклассниках нас нееетууу.....

скоро буде...

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Коммунистические

вірю у ♥..ЛЮБОВ..♥

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Жила була дівчинка… в маленькому, але рідному їй місті. Їй було 14 років, а вона ще по справжньому не закохувалась…звичайно їй подобались хлопці. Але справжню любов знайти дуже і дуже важко…=) і от настало довгочекаюче літо. Дівчинка веселилась, подорожувала і просто радувалась життю. Вона завжди вірила, що все буде добре, але раптом…вона втратила надію на любов, дружбу, просто на все…вона гуляла, але без бажання, вона сміялась, але не щиро…вона жила життям буденним, сірим, не цікавим. Це був березень. Вона дуже боялась осені, і не тільки тому що це похмура, зла, дівчинка знала, що коли настане осінь, її стане ще гірше…( на це було багато причин). І раптом вона зустріла людей, які змінили її життя, ці люди були прості, але щирі. Це були два хлопці. Одного з них дівчинка полюбила. Так вони гуляли…веселились…все було чудово…дівчинка почала зустрічатись з цим хлопцем….холодні вечори, але гарячі серця, темне небо, але світлі душі, не приємний дощ, але приємні поцілунки… все це було у них. Деталі розказувати я не хочу, але в загальному все було супер!!!! Вони радувались життю, дівчинка не помічала, як скоро біжить час… і коли настали останні літні дні і приблизилась осінь, дівчинка зрозуміла, яке це було щастя…цих останніх два тижні… саме тоді вона зрозуміла, що ЧУДЕСА ЗБУВАЮТЬСЯ. Адже справді це було чудо, тому що вона завжди не вірила, що її може хтось покохати, а тут… Це все було чудо а цей хлопець був АНГЕЛОМ…тому що він подарував їй те, що не зміг ніхто подарувати до цього часу…Дівчинка вірить, що колись це чудо повернеться….але вона не знає коли це буде…головне : вона тепре знає: ЧУДЕСА ЗБУВАЮТЬСЯ! Але їх створює сам БОГ. А яке продовження історії кохання цих двох людей - сказати важко…це просто не відомо…Ангел, чудо, чудо, ангел……=) І тепер я вірю в чудеса, і завжди буду вірити. А запитаєте чому? Тому що ця історія сталася зі мною. І цей Ангел, той кого я люблю. Ви також хочете, щоб чудеса збувались? Запитайте мене, я вам розкажу….я знаю…

Нет данных или скрыто

1. Пам’ятаєш, як ми танцювали свій перший вальс на випускному і як це все чарівно виглядало? 2. Пам’ятаєш, як на другий день ми також танцювали і це був танець лише для нас? 3. Пам’ятаєш, як ми обмінялись кольцами і одружились, хоча в жартома, але пам’ятаєш? 4. Пам’ятаєш, як ми прощались коли ти в перше їхала в Америку.? Ні? Я також не пам’ятаю, бо такого не було:0))) 5. А пам’ятаєш, як ми в перше побачили один одного в контактах і як почали спілкуватись? 6. Пам’ятаєш, як ми в перше спілкувались в скапі. Коли я тебе бачив і чув, але не міг нічого сказати лише відписував і ти мене не бачила. 7. Пам’ятаєш, як перший раз, коли ти приїхала я до тебе подзвонив, а ти не впізнала мене? 8. Пам’ятаєш, як ми в перше зустрілись, коли ти приїхала? 9. Пам’ятаєш, нашу першу вечірню прогулянку і перший дощ …? 10. Пам’ятаєш, як ми ходили гуляти на монастир? 11. Пам’ятаєш, як ми зробили перші спільні фотографії? 12. Пам’ятаєш, як ми повертались з монастиря і почав падати дощ, як ми заховались в лісі? 13. Пам’ятаєш, як я тоді смішно танцював? 14. Пам’ятаєш, як нам не захотілось дочекатись поки перестане падати дощ і вирішили перебігти з лісу до тебе додому. 15. Пам’ятаєш, як ми бігли, а дощ як на зло падав все сильніший і сильніший, як ти не могла бігти, а я запропонував взяти тебе на руки, але правда ти відмовились і ми взяли один – одного за руки і продовжували бігти? 16. Пам’ятаєш, як я сушив свою футболку і свої штани в твоїй кімнаті і як це все смішно виглядало? 17. Пам’ятаєш, нашу першу дискотеку, на якій ми танцювали свій перший повільний танець? 18. Пам’ятаєш, як ми катались на стадіоні на ланцюгах? 19. Пам’ятаєш, як ми пішли на фортецю і там відбулась маленька фотосесія? 20. Пам’ятаєш, як ти мені сказала, що в мене очі аж заблистілись коли я побачив польських туристів, і як ти сказала щоб я до них підійшов? 21. Пам’ятаєш, як в перше ми серйозно посварились? 22. Пам’ятаєш, як я поїхав на водоспад і цей найгірший наш тиждень? 23. Пам’ятаєш, як я тебе зустрічав коли ти приїжджала з курсів? 24. Пам’ятаєш, як всі думали і запитували нас чи ми зустрічаємось, а ми всім казали, що ми найкращі друзі? 25. Пам’ятаєш, як в день поцілунків я запропонував тобі зустрітись, але тоді ми так і не зустрілись і ти не дізналась, що я тоді приготував тобі. (Тоді як раз було чисте небо і повний місяць. Я хотів взяти бутилу шампанського і піти з тобою на фортецю щоб помилуватись небом і згадати наш випускний). 26. Пам’ятаєш, як після дискотеки я приносив тобі квітку і ставив її в огорожу, а потім дзвонив щоб ти вийшла, або ти вже помічала її зранку? 27. Пам’ятаєш як, я хотів принести тобі зранку сніданок в ліжко, але так і не приніс? 28. Пам’ятаєш, як ми відпочивали разом з тобою на басейні, а ти сказали, що не вмієш плавати, але як потім вияснилось ти обманювала? 29. Пам’ятаєш, як ти танцювала в мене на роботі? 30. Пам’ятаєш, як ти писала мені смс – ки коли тільки виходила від мене з роботи, або як ми тільки прощались? 31. Пам’ятаєш, як ми переписувались і як будили один одного ранковими смс – ками 32. Пам’ятаєш, як ми останній раз ходили з тобою на монастир і як ти загубила кришку від телефону? 33. Пам’ятаєш, як ти мене завжди нервувала? 34. Пам’ятаєш, як ти завжди дзвонила до мене коли тобі було погано і ти плакала, і як в кінці нашої розмови ти сміялась, бо про все забувала. 35. Пам’ятаєш, як одного разу я проводив тебе додому і потім стояли розмовляли і я цілу годину розмовляв віршовано? 36. Пам’ятаєш, як ти мені завжди говорила, що я назавжди залишусь в твоєму серці і я тобі відповідав, що я тебе ніколи не забуду, щоб там не було? 37. Пам’ятаєш, як ми хотіли прогулятись по місту, але почався дощ і ми пішли в Магнус і там просиділи, аж до самого закриття і як там веселились? 38. Пам’ятаєш, як ми гуляли останній раз, як сиділи на стадіоні і згадували все, що зробили і як веселились все літо, а потім коли я проводив тебе додому я подарував тобі маленький подарок, але сказав щоб ти відкрила його коли будеш дома, але ти не витримала і відкрила його пройшовши декілька метрів і яка щаслива зразу зателефонувала? 39. Пам’ятаєш, як я приїхав ввечері щоб

Ти не знав, що декілька слів можуть так все змінити. Ти просто не знав… А для мене це була остання капля… Ти був так далеко, хоча голос лунав в телефонній трубці. «Ти знаєш правду»… Якби ти знав, як я зненавиділа ці слова! Хотілося кричати, та сльози не давали навіть промовити слово… Вони безладно та швидко злітали з обличчя на холодний паркет, голосно розбиваючись… Та ти не чув… Їм набридло розбиватися, а мені набридло мовчати… Та все ж я мовчала… Трохи заспокоїлась. Хотілося б сказати, що ти мене заспокоїв, та ні… ти мовчав… Ця мовчанка сказала мені більше, ніж слова… Дивна тривога лунала в душі, будучи зовсім не похожою на тишу. Я витерла сльози вже і так вологою серветкою. З нервів кинула її в інший кінець кімнати. Так набридло страждати… Набридло до болю… Я все мовчала, боячись зірвати свої нерви на тобі. Знав би ти, яких зусиль це мені вартувало!!! Згадала ту мить, коли тебе побачила. Ти і тоді мовчав… Та зла нервозність почала вщухати. Заспокоїлась. Зібравши всю доброту й ніжність в голосі, промовила «я тебе кохаю». Так хотілося почути у відповідь «я тебе теж. І ніколи нікому не віддам!» Я трохи прогадала з відповіддю… «Я тебе теж. ПРАВДУ ЗНАЄШ…» … !!! ... Що після цих слів коїлося в моїй душі? Це був злий феєрверк з образи та болю!!! Душа кричала, і навіть не хотіла заспокоюватись! Знову сльози!!! Як же я їх ненавиджу, ті сльози! Німий крик виривався з грудей, та ти не почув і звуку… Я маю бути сильною… Хоча б морально… Думки змішувалися з образою та болем, разом породжуючи ще одне, вже не нове мені почуття-ненависть. Ні ненависть не до тебе, а до себе… Хотілося все закінчити, щоб не чути більше тих жахливих слів, та я не хочу робити боляче рідним людям. Я мусила жити… Не було слів… Хотілося б щось сказати тобі, та я мовчала. Мені боляче кохати… А назад дороги вже нема… Я не могла більше плакати… Ти цього й не чув, або просто не хотів чути. Мені захотілося хоч кілька теплих слів, хотілося відчути, що я комусь треба… Хотілося… Я НЕ МОГЛА МОВЧАТИ! Я боялася відчути у відповідь німу тишу, але мовчати вже не було сил… Непевно промовила слово… Згодом друге… Та ти не так зрозумів мої слова… Тобі вони видалися образливими, ти знову мовчав… Я вибачалась, хоча точно не розуміючи, за що саме, я знову плакала… «Ти робиш мені боляче» - раптом пролунало в телефоні… Ці слова ввірвалися в уже й без того понівечене і розбите серце, забрали останню надію, останню позитивну клітину і, так само, як і ввірвалися, зникли… Та слід залишився. Болючий та глибокий… Німий… «Я розлюблю тебе тільки тоді, коли ти сам цього попросиш»… Тобі ці слова видалися незрозумілими і навіть образливими. Я ж роблю тобі боляче, для чого я тобі? Ти можеш знайти собі іншу, ту, яка ніколи не зробить тобі боляче, яка «знає правду», яка не мовчатиме… Та я тобі цього ніколи не скажу… Боюся тебе втратити, боюся образити, боюся зробити тобі боляче…

Оксана згадувала, як стояла перед дзеркалом і фарбувала свої, і без того довгі вії. Поруч із нею сиділа Надія і думала: — Ми такі різні із цією дівчиною, але й водночас такі схожі. Маємо спільні смаки, закохалися в однакових хлопців. Як добре, що нам не довелося їх ділити. Дівчата познайомилися тиждень тому у поїзді. Матерям Оксани і Наді вдалося взяти путівки у санаторій разом із доньками. Обидві дівчини не могли дочекатися від’їзду, ще в дорозі вони розговорилися про те, що чекають від подорожі закоханості. — Хочу, щоб від кохання паморочилося у голові, летіти на побачення на крилах і розчинятися у обіймах коханого, як лід у теплій воді, — говорила Надя. — А я, я хочу, щоб у мене був справжній курортний роман, із усіма романтичними штучками, що у книжках описують. Прикро, що зараз зима і не вдасться поніжитися під сонечком у купальнику, але добре, що ми тепер з тобою разом. Поїзд прибув на кінцеву станцію, на пероні лунала святкова музика. Так їх зустріло місто-герой Одеса. Курортний роман тривав недовго У перший же день дівчата дізналися, що на території санаторію проходить дискотека і попросили у матерів згоди піти туди. Вони одягнули свої найкращі сукні і подалися назустріч своїм сподіванням. Місцеві хлопці швидко помітили у натовпі “новеньких”. До того ж Оксана з Надією мали яскраву зовнішність при тому, що були повними протилежностями одна одній. Оксана мала яскраве руде волосся, зелені очі і світлий колір шкіри. А ось Надія — смуглява кароока брюнетка. Згодом Надію запросив на повільний танець високий симпатичний хлопець, він сподобався й Оксані, але вона не виказала своїх симпатій. Поводився, як справжній джентльмен, до того ж був із “місцевих”. Він знав, як привернути до себе увагу дівчат, адже Надя з Оксаною були не першими і не останніми шукачками пригод на відпочинку в його місті. Смуглява Надія впала в очі місцевому ловеласу, але він бачив, як горять очі у її подруги, тому не упустив нагоди зробити і їй декілька компліментів. Проводжаючи обох дівчат додому, хлопець сказав, що завтра познайомить їх із своїм братом. Оксана була на сьомому небі від щастя, коли побачила, що їм назустріч ідуть два хлопці, схожі між собою як дві краплі води. Брати почали зустрічатися із дівчатами, але знаючи, що їх стосунки недовготривалі, інколи мінялися ролями. Дівчата не помічали підміни. Таким чином в Оксани та Наді з’явилися спільні інтереси і до кінця відпочинку вони стали справжніми подругами. Повернувшись у місто, вони передзвонювалися і зустрічалися мало не щодня, телефонували своїм хлопцям-близнюкам. Але згодом по номерах мобільних ніхто не відповідав і їхня пригода залишилася в пам’яті, як приємна згадка. Втрьох гуляли, вдвох кохали Минуло декілька років, Надія приїхала на вихідні додому і домовилася з подругою про зустріч. Вони сіли у тихому барі і розмовляли про життя-буття. Саме там за їх улюбленим столиком вони познайомилися із Сергієм. Він, старший на декілька років, працював у солідній фірмі, був цікавим співбесідником. Віддав перевагу Наді, але Оксана закохалася також. Жодного її побачення не минуло без присутності подруги, вона спілкувалася із Сергієм по мобільному, частіше сама знаходила причини, щоб зателефонувати. Надія повністю довіряла Оксані, а ось її матір ні: — Донечко, чого ти за собою водиш ту Оксану. Коли ви окремо гуляєте — це одне, а навіщо вона тобі, коли Сергій поруч? — Мамо, вона ж моя найкраща подруга! Як ти не розумієш, я не можу лишати її на самоті, — відповідала донька. Надя почала мріяти про заміжжя, а у її матері душа була не на місці. Відчувала щось, бачила недобрі сни, та не хотіла засмучувати доньку. Мама вже спала, коли Надя повернулася додому вся в сльозах, на щоках — сліди від розмазаної туші. Їй було все одно, який вона має вигляд, її душа розривалася на шматки. В один момент вона втратила подругу і коханого чоловіка. Зранку донька не змогла приховати запухлих від сліз очей. Вона розповіла матері, як усе сталося, не приховуючи: — Ми були у Сергія вдома, пили вино із цукерками, він проставлявся за підвищення посади. Я вийшла на балкон, у кімнаті була задуха

Звичайний осінній вечір у Львові.Я сиджу на підвіконнику, дивлюсь у вікно, по склі стікають краплі дощу...я сиджу, замріяно поглядаю у вікно, на чорно-білу реальність!Я все бачу у чорно-білих тонах...все моє життя таке.Ось нарешті знайшла книжку ту, що так довго шукала.Це книжка Дереша-Поклоніння ящірці! В його книжках, кожна людина може побачити хоча б якусь частинку себе. Та не будемо про це...Так на чому ми закінчили?! О-о-о, так сиджу я на підвіконнику, дивлюсь у вікно, подворі ходять незнайомі, але з іншої сторони дуже знайомі мені люди...я їх уже не раз бачила!Я часто спостерігаю за тим, що робиться надворі, просто сидячи на підвіконнику...Це все депресія!Я вже тиждень як не виходжу із дому, я просто спостерігаю із вікна.Спостерігаю за людьми, за їхньою манерою поведінки... -Чому люди такі жорстокі?питаю я себе І сама собі відповідаю: -Таке життя... -О так...саме життя робить людей такими... -Життя-це гра...яка має декілька рівнів...воно підкидає тобі різні випробування, якщо ти їх не пройшов, ти вибуваєш з гри... -Я терплю...і буду терпіти...буду боротись, і я знаю...життя зміниться на краще! І ось воно змінилось.... Одного разу...гуляючи порожніми, сірими вулицями, я зустріла його. Людину, яка кардинально змінила моє життя.Це був добрий, красивий хлопець, який зробив чудо;він зробив моє життя кольоровим, вже не було того чорно-білого світу, все було в яскравих фарбах. Нам було добре разом...ми гуляли, гуляли вдвох...Коли всі люди набридали, ми просто тікали від них, ми гуляли безлюдними вулицями, годинами сиділи на лавочці, посміхаючись один одному.Він цілував мої губи, обнімав мене так ніжно, як ніхто ще цього не робив.Мені було приємно і надзвичайно добре.Серце співало від радості!Він робив багато приємних речей, я ніколи не могла зрозуміти як він це робить, але мені було приємно! Дні разом проходили швидко...Мені з ним було добре! Та чомусь це все змінилось так швидко... Ми розійшлись...вже не було нас, був тільки ТИ і Я...Ми не разом! У тебе мабуть інша, та мені всеодно. Я живу своїм життям...я не буду страждати, не буду плакати, я буду радіти життю бо воно тільки починається!

Нет данных или скрыто

Вона любила осінь….Любила дощ, любила вальс лисиця кружляю чого під музику дощу…і симфонію вітру, любила останні сонячні дні, і перші дощові і холодні…Вона була незвичайною дівчиною, і ім’я в неї було незвичайне, а може і казкове – Маріанна. Марина була чутливою, мрійливо-романтичною людиною. В неї ніколи не було багато друзів, вона любила самотність, любила бродити сама по вулицях міста і мріяти про ту справжню велику любов…Та чомусь до неї вона не поспішала. Так вона зустрічалася з хлопцями, та не було справжніх почуттів. Були моменти коли вона думала що саме вона найгірша дівчина всесвіту. Її мало хто розумів, та вона не зважала вона жила в своєму світі. … Одної весни вона знову жила своїми мріями, і нічим ця весна не була особливою… Маринка познайомилася з одним хлопцем, по імені Віктор. А в нього був друг, і так сталося що Маринка закохалася в цього друга на ім’я Макс. Раніше з нею такого не було, вже при першій зустрічі вона зрозуміла, що закохується в нього. Вона була щасливою… наступного разу, вона пішла з ним гуляти, в них все було класно, їй здавалося, що все взаємно, вони трималися за руки, говорили ніжні слова, і він навіть легенько поцілував її. Прийшовши додому, Марина не могла заснути вона була щаслива, вона мріяла про те, як завтра вона йому скаже про те що кохає його... але… Але він подзвонив і сказав їй, що вона йому тільки подобається і нічого більше…Та їй було байдуже, вона вирішила все одно сказати йому … вона йому таки сказала, та в відповідь почула, що між ними можлива тільки дружба. Їй було настільки важко, куди вона не ходила, то там думала тільки про нього, з думкою про нього засинала, і з ним в думках просиналася. В снах також бачила його. Щоразу, коли набирала його номер і дзвонила до нього, то обіцяла собі, що це в останнє, та ніколи не дотримувалася цього. Одного разу Марина його зустріла, і він на її прохання поцілував її в щічку… вона була щаслива і повірила що можливо щось змінилося. Через два дні вона його знову зустріла, падав дощ, вони йшли в одну сторону і говорили. Макс прямо сказав Марина, що між ними ніколи нічого не буде… вона попросила в останнє поцілувати її, Макс ніжно поцілував її і вони розійшлися.. Ішовши додому Марина плакала сама цього нехотячи, вона пообіцяла що якщо не він то ніхто. Прийшовши додому, вона написала вірш прощання зі всіма, взяла коробочку зі снодійним висипала на руку багато таблеток… сказала «Прощай коханий назавжди»…по її лиці потекли сльози, здавалося такі пекучі, що роз’їдали шкіру… вона перехопила дух і наважилася випити та тут до кімнати ввійшла її мати, забрала таблетки і розплакалася…Маринка все одно пообіцяла собі, що без нього їй не жити. На наступний день Маринка дізнається, що Макс розказує всім про те, що вона в нього закохалася… Вона, звичайно, спиталася в нього чи це правда, і Він сказав їй що правда, він всіх питається як її спекатися. Її стан важко передати словами… вона не знала що робити, тому сказала Максові, що просто з нього пожартувала і посміялася… він наговорив їй багато чого, що їй зробило боляче. Вона не знала, що їй далі робити…єдиними хто її в цей час не покидав, то були сльози, вона плакала майже весь час. Одного вечора вона зустріла його в місті, і поговорила з ним весело, попросила вибачення, і останній раз попросила поцілувати її та він відмовив. Вона вирішила не терпіти такого болю і піти з життя… Одної ночі вона почекала поки всі в домі заснуть, пішла в ванну, набрала жменю таблеток, взяла води, і проковтнула жменю із смертельною дозою ліків… Її знайшли вранці, вона залишила посмертну записку: «А я все рівно тебе люблю, і ось мій доказ…»…падав сильний дощ, який вона так любила… В труні вона лежала така красива, в білому весільному платті, ніби жива, а на її обличчі можна було побачити ледь помітну усмішку, напевне вона помирала з думкою про нього…На її похорон прийшло багато людей, було багато квітів, але серед них, виднівся найбільший кошик сліпучо-білих троянд, із надписом: «Пробач, за те що не встиг сказати про свою безмежну любов до тебе. Макс»

Передмова Одного вечора я зустріла тебе - такого, як ти є, такого як тебе створив цей світ. Але, ти не мій - шкодую за цим, проте нічого змінити не можу... Це було літо - гаряче, без дощу і практично безхмарне. Мені ця пора завжди навіює щастя, адже канікули - найвеселіша пора року! Але мені псувало настрій те, що з першого вересня я вже не школярка (як у це все ж важко було повірити) - а студентка. Давайте ж нарешті знайомитись - Оля! Мій читачу, я не буду тебе томити своїми довгими розповідями про те що було до цього, як мені заманулося до тебе звертатись, це буде не дуже цікаво, тому я просто розкажу тобі те, до чого вела спочатку. Отже, я студентка. За це літо я багато встигла зробити, навчитися і зрозуміти, а особливо, зустріти того, кого не можу забути ось уже як три роки, так, ти вірно подумав - це кохання. А почалося це все одного темного вечора. Я з своєю сестрою, як завжди перед сном, пішли на прогулянку. Коли вже ми вирішили повертатись додому до нас під’їхала машина. Я спочатку перелякалась, адже авто нам було невідоме. Проте виявилося, що сестра знала хлопців, які були в машині, навіть дуже добре. Вони запропонували проїхатись. Сестра, довго не думаючи, погодилась, а я, хоч і сильно вагалась, вирішила сісти за нею. Знаєте, я тоді й не догадувалась до чого приведе мене ця невеличка прогулянка. Весь вечір я мовчала, тільки сестра старалась компенсувати і свою і мою розмову, це в неї навіть не погано виходило. Опісля вони відвезли нас додому і я зразу ж про це все забула, хоча він все ж отримав від мене те, що хотів - мій номер телефону(так вийшло). На другий день, я почула звук повідомлення. Знайомий номер - це він, Сергій! Звичайно, я була спантеличена(та й не я одна, сестра ще більше), адже у повідомленнях, які він потім мені почав писати, йшлося про те, що він давно мене знає і часто бачив мене, хотів познайомитись зі мною, але не наважувався. „Боягуз!” - подумала я. Проте все ж відповідь на його питання писала. Також від сестри я дізналась, що він має дівчину, хоча його це, як видно було, не хвилювало. Я пообіцяла, що ми обов’язково зустрінемось, хоча де і коли, говорити аж ніяк не поспішала. Так, до закінчення прямувало літо. Я готувала себе до університету і до навчання, але вирішила, що в останній день канікул, маю як слід відпочити. Якраз співпало так, що до мене в місто мала приїхати відома група з концертом. Тому взявши із собою подругу Христину, ми поїхали на цей концерт, туди, до речі, як домовлялися, мав приїхати і Сергій, ось ми і зустрілися! Скажу тобі читачу, це був самий незабутній останній день літа. Справді чудовий і романтичний, так, я захопилася ним, і була рада з цього, навіть не думаючи про те, що більше ніж другом він ніколи мені не буде. Хоча це мене тоді не хвилювало. Почалася осінь і навчання. Я й на далі бігала на побачення до Сергія, знаєте навіть не бігала, а літала ( наївна), напевно тому мені так боляче було падати, його це не хвилювало. Було навіть таке, що він не прийшов на зустріч, я на нього ще довго тримала злість. Так тривало майже до весни. Десь на енному побаченні я дала себе поцілувати, до речі, це був мій перший поцілунок. Потім наше спілкування різко обірвалось, я не мала право влаштовувати скандали, адже чітко знала, він не мій хлопець, між нами нічого немає, і дорікати йому за це не могла. У нього є дівчина, а я ... Так пройшов рік, наші стосунки обмежувалися тепер лише короткими спілкуваннями по телефону і більше нічого. Ось уже як п’ять місяців , як я його не бачила і не чула. Знаєте, а мені стало легше, я стала сильніша, сміливіша, та я навіть знаю чому це все відбулося, мене змінив він. І хоч він ніколи не виявляв до мене ніяких почуттів( бо їх і не було), саме це і багато іншого стало мені поштовхом до того, щоб перебрати думки і свої помилки і стати такою, якою я завжди хотіла бути. А зараз у мене все в нормі, життя тече своїм руслом, я вчуся жити і стараюся не повторювати свої помилки. Надіюся на те, що якимось чином ця розпо

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто

Нет данных или скрыто