Я Олег який любе гарних дівчат! Тарам бам бам, тарам бам бам! практичної діяльності. Це необхідна умова підготовки до життя і праці, основний засіб залучення до культури. Головний шлях одержання освіти -навчання і виховання в навчальних закладах. Слід зазначити, що зміст освіти, її' рівень визначаються вимогами суспільного виробництва, зумовлюються суспільними відносинами, станом науки, техніки й культури та рівнем розвитку шкільної справи і педагогічної думки.
До початку XIX ст. абсолютна більшість людей у світі була не-освіченою. Існувала езотеричність (потаємність, недоступність) наукових знань, що, починаючи з середньовіччя, постійно зменшувалася. У XIX ст. в країнах Західної Європи та Америки почали вводити систему загальної обов'язкової освіти. Існували різні типи шкіл: духовні, світські, платні й безплатні, початкові, середні, вищі, державні, приватні.
У XX ст. у зв'язку із значним розвитком педагогічної науки були зроблені певні вдосконалення системи освіти - проведено чітку диференціацію навчальних закладів, введено міжнародні дипломи, при спілкуванні вчителів та учнів використовувались здобутки психології.
Так, у Великобританії в 1918 р. був прийнятий закон про обов'язкове початкове навчання до 14 років, а в 1944 р.- до 15 років. Активно розвивалась система професійного навчанринку, але ще більше відстала від американської. Технічний застій у промис¬ловості, пасивний зовнішньоторговельний баланс, відчутні втра¬ти торгового флоту і багато інших факторів зумовили довгий період повільного розвитку народного господарства країни аж до початку світової економічної кризи 1929—1933 pp. До того ж позиції англійського капіталу на світовому ринку були по¬слаблені в результаті експансіоністської політики СІЛА. Більше того, Англія виявилась її боржником на 4 млрд. дол. У післявоєнний період уряд Ллойд Джорджа активно здійсню¬вав політику переведення економіки на мирні рейки: прово¬дились ліквідація державних контрольних органів, роздержав¬лення військового комплексу країни. Але це не привело до ска¬сування державного регулювання економіки. До початку 20-х ро¬ків у руках держави ще залишалося у 4 рази більше військових заводів, ніж до війни. З метою регулювання економічних про¬цесів у 1919 р. було прийнято закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, у результаті чого держава перетво¬рилась у єдиного контролера випуску паперових грошей. У 1921 р. уряд прийняв рішення про часткове відновлення конт¬ролю над залізницями країни. Розширились і соціальні функції держави: допомога безробітним, житлове будівництво, розвиток системи народної освіти. В цілому до 1924 р. було подолано еко-номічний застій. Проте піднесення спостерігалося в основному в найбільш передових галузях промисловості (хімічній, автомобільній, елек¬тротехнічній, авіаційній та ін.). Стагнацією були охоплені старі галузі: суднобудування, металургія, вугледобування, текстильна. Нестача капіталів для модернізації цих галузей була викликана відпливом їх за кордон у пошуках більш високих прибутків, у тому числі й до переможеної країни — Німеччини. Це унемож¬ливило перехід англійської промисловості до нових форм ви¬робництва — масового, поточного, завдяки яким знижувались витрати, підвищувалась конкурентоспроможність товарів. Особ¬ливістю економічного розвитку Великобританії у післявоєн¬ний період було те, що втрачаючи лідерство у виробництві то¬варів широкого народного вжитку, вона зосередилась на виробниц¬тві товарів розкоші. Завдяки цьому країна мала можливість утри¬мати прибуткову нішу на зовнішньому і внутрішньому ринках. Посилення протекціоністських тенденцій у світовій торгівлі прискорило витіснення товарів масового вжитку, вироблених