Відчуваю сумний подих вітру,
Що вбиває силу почуттів,
Тих, що були тільки в мріях,
Зберегти яких ти не зумів.
Що давали силу та наснагу
Провокуючи підвладність сну,
Як щоночі сильно та підвладно
Огортав мою легку журу
І гортає сторінки квапливо
Почуття, окреслених на тлі
Вірного та безкорисливого
Мого «я» й акторського «не йди»
Промінь сонця, ніби справжнє диво
Сяє, та нема у нім краси,
Адже так чудово знав ти
Коли будеш змушений піти
Залишається коритись долі
Задля нового такого «ти»,
Що завдав мені багато болю
Не сказавши навіть і «прости»
Знаю, щось зігріє від недолі,
Що за мною ходить ніби тінь,
Від казкових мрій зневірених тобою
І відлуння вбитих почуттів
Від болючого знущання долі
Над душею що не знала ран
Ти завдав мені важкого болю
Так я визнаю – це просто був ОБМАН…