Є в Карпатах, де шумлять зелені ліси і тече швидка Славка, чарівне місце, де досі чутно брязкіт лицарських обладунків, шурхотять шовки і парчі суконь прекрасних дам, а гостей зустрічають хлібом-сіллю. Тут стоїть величний замок-вежа, яку, за легендою, звів відважний лицар, щоб почтити пам'ять своєї спасительки-Ведмедиці. Вежу цю добрі люди знають і шанують, називаючи її «Вежею Ведмежою». «— …Перепочинь з дороги, Мандрівниче, обери собі покої по серцю, поринь у солодкий сон. А вранці підкріпи свої сили смачним поживним сніданком, і дозволь тебе дивувати. Що тобі до душі? Хочеш — гайда в ліс, в гори, непротореними стежками до скель, фортець і водоспадів? Чи, може, спробуєш свої сили на Ведмежій Лазалці, що високо над землею випробує тебе на міцність і спритність? А опісля — жар бані, з яким тіло і душу облишать усі недуги... Ввечері твоє місце — за столом Трапезної, де за смачною їжею, добрим вином та дружніми розмовами забудеш про плинність часу…» І стає зрозуміло, що час справді не має влади над цією фортецею: тут немає місця метушні, тут панує спокій, тут насолоджуються життям. «Завітай до нас іще, Мандрівниче, тут тебе завжди радо зустрінуть…»