Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком, коли Володимир Великий заснував єпископську кафедру в Турові. У переліку міст, які мали б належати до єпископії є і Дубровиця. Цей історичний факт зустрічаємо у книзі «Творение старого отца нашого Кирилла, епископа Туровского», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври у 1880 році.
Є й інші літописні згадки про це місто: у 1184 р. дубровицький князь Гліб Юрійович брав участь у переможному поході князя Святослава Всеволодовича на половців. З контексту літописної звістки випливає, що Дубровиця була стольним градом невеликого удільного князівства. А Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя Олександра, який у 1223 році разом з тисячами русичів прийняв смерть у бою на річці Калці.
У 1240 р. під час ординської навали Дубровиця була зруйнована. В кінці XVI ст. місто перейшло під владу Литви, пізніше — Польщі, а з 1793 р. перебувало у складі Росії. Сьогодні величними свідками славного минулого Дубровиці є два храми, які внесено до державного реєстру пам'яток історії і культури України : костел Іоанна Хрестителя (1695-1701 рр.) та церква Різдва Богородиці (1862 рік). За часів «войовничого атеїзму» обидві будівлі серйозно постраждали. На початку 90-х років храми було відреставровано.